ОЛЬГА ГЕРАСИМ'ЮК: "Я ЩОДНЯ ОТРИМУЮ СКАРГИ НА ПРОВАЙДЕРІВ, ЯКІ ТРАНСЛЮЮТЬ РОСІЙСЬКІ КАНАЛИ"

Що робити, якщо у вас вдома на всю транслюють російську пропаганду? Чим загрожує глядачам засилля російських серіалів у ефірі України? Чому одні медіа-холдинги готові міняти свій ефір в умовах війни, а інші звинувачують Нацраду в обмеженні свободи слова? Про це в інтерв’ю Цензор.НЕТ розповіла відомий журналіст і громадський діяч, нині перший заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк.

Пані Ольга — невтомний оптиміст. Її яскраві пости у Фейсбуку чи то про спілкування з бійцями і волонтерами, чи то про пригоди українців у Європі надихають не втрачати віри в поступову зміну нашого суспільства. З літа Ольга Герасим’юк працює в Нацраді, що має стояти на захисті українського інформпростору, чим наражає себе на критику, яка ллється зусібіч, — бо це атрибути інфовійни.

ВІД СТУРБОВАНОСТІ З БОКУ ОБСЄ МИ ПЕРЕЙШЛИ ДО КОНСТРУКТИВНОЇ СПІВПРАЦІ

- В умовах війни лунає все більше докорів на адресу Нацради — звинувачують у надмірному демократизмі та лояльності. Разом з тим, Ви переконуєте, що відомство ефективно захищає український інформпростір. У чому причина таких розбіжностей в оцінках?

- Фактично ми працюємо під перехресним вогнем. З одного боку, громадськість вимагає від нас часом радикальних дій. З іншого — критиковані нами медіа вдаються до махінацій, намагаються прикритися «занепокоєнням» з Європи щодо того, як би ми не переступили межу свободи. При цьому вони не кажуть європейцям, з-під імені яких потім визирають, всієї правди. Що непорядно.

Але глядач того може й не знати — що з боку медіа непорядно в квадраті. До того ж, у мене дуже великий скепсис щодо реальної підтримки Заходом цих маніпулятивних акцій — я бачу почерк доморощених технологів у всіх цих «заявах».

Треба сказати, що в Україні й деякі медіаексперти постійно шукають нагоди звинуватити Нацраду внібито бездіяльності. Взагалі багато речей провадяться в кращих традиціях маніпуляцій — свої проблеми вирішуються з проголошенням при цьому голосних і гарних лозунгів як-от «свобода слова», наприклад, що нічого не мають насправді до діла. В цій какофонії звуків тоне на саме дно суть — і свобода слова сьогодні під серйозною загрозою, якщо так піде й далі.

Пояснюючи громаді свої законні дії, остуджуючи гарячі голови й закликаючи деяких мудрагелів від маніпуляції показати руки, ми одночасно маємо вичищати російську пропаганду звідусюди, куди вона проникає, — як із російських ресурсів, так і внутрішніх, наших, українських за реєстрацією та не за переконанням. При цьому маємо стежити за тим, щоби нічим не зрадити демократію. В усьому цивілізованому світі практикують захист інтересів законним, правовим шляхом. Точно так і ми маємо добиватися зміни законодавства, яке раніше ніяк не враховувало обставин війни, а часом просто давало корумпованим інституціям можливості для своїх оборудок.

Ще маю сказати, що досі, — ось уже рік, як війна! — так і не сформовано справжнього центру координації інфополітики в державі, а отже сьогодні ми потребуємо, може, ще й більше, ніж раніше, побудови захисту й наступу в інфовійні. І тут потрібні не випадкові люди, що мали досвід у рекламі чи бізнесі, політиці, громадських рухах, а серйозні аналітики. Бо переходимо до чергового етапу війни — коли треба буде долати ще й внутрішніх терористів, що піднімають голову.

- Наскільки вдається показати особливості нашої ситуації міжнародній спільноті?

- На міжнародній арені ми, в Нацраді, одразу перейшли з оборони до наступу. Відвідуємо всі можливі форуми, на яких можна донести позицію України. Заходи ОБСЄ, НАТО, спільні засіданнярегуляторів Європи, Чорноморського регіону та інш. Наприклад, виступали в Литві на форумі регуляторів Балтії та Польщі, де представили своє бачення й свою практику захисту інформпростору — колеги сказали тоды: «Беріть приклад з України, перебудовуйте свої підходи, тому що нам доведеться так само захищатися».

Ми раді з того, що нам вдалося від стурбованості з боку ОБСЄ перейти до конструктивної співпраці. Пані Дуня Міятович, уповноважена з питань свободи слова — завжди безкомпромісно строга в обороні підвалин свободи й прав медіа — наш щирий партнер. Нещодавно ми спільно провели дводенний тренінг-дискусію з провідними експертами з проблем регуляції, яких привезла до нас пані Міятович — і вони високо оцінили нашу роботу. Це обнадіює надзвичайно.

Сьогодні ми знайшли порозуміння у парламенті з Комітетом зі свободи слова з багатьох питань, працюємо з різними фракціями, з юристами, з європейськими колегами. На мій погляд, у цей важкий період саме час будувати комунікації й кооперуватися во ім’я того, щоби Україна не лише перемогла, а завоювала своє місце в світі, якого вона варта. Це болісний, часом кривавий процес — бо старе не всихає, а нападає й відчайдушно гризеться, мімікрує та експлуатує демократичні гасла для досягнення реваншистських цілей.

«РУССКІЙ МІР» ПРИКРИЙ, ЧІПКИЙ І НАВЧЕНИЙ ДО ЗМІНИ МАСОК

- З вашої подачі був заборонений ряд російських фільмів та серіалів, що викликало хвилю невдоволення серед частини медіаменеджерів. Тож найголовніше питання: як складається діалог Нацради з провідними медіа-холдингами?

- Ми справді домоглися заборони в найбільш кричущих випадках. Однак наше переконання — канали мають самі визначатися зі своєю позицією. Вони мають усвідомлювати, що свій бізнес роблять у цьому суспільстві, тож мають пам’ятати, в якій країні вони живуть, і відповідати запитам, болям і сподіванням своєї країни. Звичайно, на жаль, в наших реаліях позиція каналів визначаєтсявласниками — й цей месседж треба скеровувати саме ім…

Отримування прибутків довгий час було зав’язане на російській продукції, так був сформований ринок, — тож звісно канали нестимуть збитки, коли будуть змушені відмовитися від цього. А тепербудуть змушені — ухвалено Закон. Нам теж не подобається, що вони несуть збитки, бо хочемо, щоби ринок розвивався. Ті, хто так сформував ситуацію, ті, хто так будував економіку, руйнував оборону, освіту, готував поразку в інформаційній війні — всі вони чи то були причетні до медіабізнесу, чи робили це завдяки йому. І сьогодні треба спокутувати й будувати все по-новому.Хоча в країні, що сьогодні переживає реальну війну, немає жодних передумов для створеннятелебізнесу як бізнесу, а не звичного, вторинного бізнесу, який «заводять» собі великі й малівласники для захисту своїх активи і позицій.

Мені шкода, що поняття «національний продукт» було блюзнірськи виписано так, що музичний, наприклад, канал може добами ставити російські «труси-зайчік мой» в обрамленні оголошення українським ведучим про те, що «для вас буде зараз дуже цікава програма пісень», — і ти не доведеш, що це не національний продукт. Інший приклад: знімається фільм російською компанією на території України, де з усієї знімальної групи лише оператор з України, а то й нікого — а знімається ж на нашій території… Існуюче положення дозволяє подати цей фільм як український. І коли сьогодні мене закликають поспівчувати таким каналам, бо ставити їм натомість тепер нічого, — я співчуваю почасти, як кожному, хто потрапив у труднощі, але вважаю, що треба їм певний час подумати, як зробити так, щоби знищені можливості для українських креаторів були поновлені.І,звичайно, вистояти самим, пам’ятаючи також про те, що суспільство в країні суттєво змінилося.

Це ж саме скажу про кіно. Втративши акторську школу, режисерську й продюсерську, сьогодні треба не воювати з Нацрадою чи намагатися схитрувати, а разом подумати, які альтернативи розвитку можна виробити у ситуації, коли ринок лежить. Однак канали нам практично нічого не запропонували. Проте, існуючи на дотації власників, вони опинилися перед загрозою, що власникам грошей не стане платити тепер ще й за таку задачу. І це реальність. Однак у спілкуванні з медіа ми проходимо етап від ворожнечі до плідних консультацій. Сподіваюся, не тепер, так в четвер це приведе до перших зрушень. Ми реагуємо в усіх випадках, ставимо питання про зміну законодавства, а днями зустрілися з топ-менеджерами каналів і запропонували невідкладностворити правила гри на ринку, укласти певний меморандум, що визначив би стратегію змін намедіаринку. Бо ми також не ставимо перед собою і бізнесом нереальні задачі — ми розуміємо, щозміни ці справді технічно потребують часу.

- Як на практиці реалізовується зміна телевізійного контенту і які кроки ще належить зробити?

- Ну, як Ви знаєте, закон, яким буде обмежувати російський кінопродукт на наших екранах, ухвалено вже, тепер треба думати, як його реалізувати розумно. А також треба думати про законодавство, яке дасть можливість піднятися вітчизняному виробнику й при цьому підняти якість. Насправді я не вірю в те, що зміняться ті люди, які все це досі створювали. Також дуже багато на каналах працює російських продюсерів, консультантів — і нині з’являються ще й нові кадрові поповнення «звідти». Отже, навряд чи варто вірити одразу в запевнення швидких змін. «Русскій мір» прикрий, чіпкий і навчений до зміни масок — тому я не була би така наївна, щоби радіти якимось декоративним змінам. Однак уже те, що вимоги суспільства зрушили цей камінь, треба вважати першими перемогами.

Якщо наводити приклади, то з каналом «1+1″ було досить легко — вони самі приходили з ініціативами. У них теж збитки — але вони почали знімати власне кіно, виробили пропозиції до колег по ринку. Інша справа, що на тому ринку немає колег — є супротивники, що диктується стосунками між власниками каналів. І тому, поки вони мірялися значимістю — було ухвалено Закон під тискомсуспільства, яке не хотіло чекати на те, поки вони нарешті виміряються. Згадаю тут справедливості ради канал ICTV — він із власної волі, не чекаючи звинувачень, зняв з ефіру чимало серіалів. Канал позиціонує себе як чоловічий, відповідно показував багато фільмів про силовиків і, звісно, російських… Зараз всі опинилися перед великою порожнечею… Зрозуміло, що можна прагнути частково замінити прогалину західним продуктом, але на це потрібні кошти і час. Ми це усвідомлюємо та йдемо їм назустріч.

Хоча дехто з менеджерів, змінившись під тиском обставин, не змінився ментально — і ми маємо, наприклад, лист від СТБ про те, чи можна зняти серіал з популярним російським актором, який досі не зіграв хіба що Чебурашку, а так — все й усіх. Ну, й підтримав кримнаш… Хоча — не стріляв, і в᾿їзд до нас йому ніби не перекрито… Чому ж сьогодні у менеджерів самих такий вибір? Тому, що все одно сподіваються завдяки росіянину взяти свій рейтинг у невибагливих глядачів. Бо бізнес… Бо й самі так мислять. І підозрюю, що й на наступний Новий рік вони поставлять «Иронию судьбы»…

МИ НЕ ЗАКРИВАЄМО ПРОГРАМУ ШУСТЕРА. ЛИШЕ ВИМАГАЄМО, ЩОБИ ВОНИ НЕ ПОРУШУВАЛИ ЗАКОНИ

- І все ж, зараз маєте непросту ситуацію з каналом «112». Вас звинувачують у намірі закрити шоу Савіка Шустера.

- Це фікція. Савік, на жаль, не зовсім коректно на цьому робив собі промоушн разом із каналом. Але згадайте хоч один випадок, коли він визнав критику — а перейшов уже по колу ледь не по всіх каналах, здається…І було би цікаво дослідити справжні причини звинувачень, давши спокій свободі слова…Щодо «112», то лише останнє попередження стосувалося трансляції програми Шустера. Зауважте, що програма з того часу регулярно так і виходить. До речі, нещодавно ми зняли одне зпопереджень, яке було колись винесено, оскільки на супутнику канал теж порушував програмнуконцепцію — усунули порушення, попередження знято. Але «112» день у день оголошує, що ми закриваємо канал, душимо свободу, виконуючи замовлення Адміністрації Президента. З екранів не сходить член коаліції депутат Каплін, який і керує там цією наклепницькою кампанією. Причому кількість його з’яв на екрані каналу перевищує всі мислимі. Людині з іншою думкою в ефір не потрапити…Я вже цікавилася у журналістів — чи не час провести розслідування причин такого стану речей? Глядач ошуканий. Журналісти слухняно виконують волю господаря і ведуть цю кампанію, порушуючи всі канони свободи слова. Недоговорюючи, обманюючи, подаючи лише частину факту, а не весь, не допускаючи альтернативної думки. Нас, наприклад, суворо закликали прийти й дати відповідь на їхні звинувачення — ми подзвонили, що хочемо прийти, а у відповідь почули, що вже в ефірі немає місця… Я казала журналістам каналу — готова захищати їх, якщо вони журналісти, а немаріонетки власника. Мені прикро — журналістика переживає часи сорому.

Скористаюся нагодою пояснити, за що насправді канал отримує попередження: він порушує умови ліцензій. За старого складу Нацради, при його заохоченні, власник кілька років тому нібито купив п’ять компаній, що утворилися за місяць до конкурсу на регіональне мовлення. І всі вони там»перемогли», усунувши від конкурсу інші достатньо популярні регіональні компанії, що пропонували зокрема й інформаційні концепції. Переможці зі «112» пообіцяли діяти як регіональні мовники. А насправді діє один супутниковий канал «112», який роздає свій центральний сигнал на всі ці канали, де немає жодного натяку на регіональні передачі. Крім того, ліцензії передбачали культурно-освітні програми, дитяче мовлення, фільмопоказ — але цього там немає й близько. Ми закликали їх до того, щоб вони були чесними і повернулися до зазначених умов, на основі яких виграли конкурс. Адже інші мовники скажуть: «Чекайте, ми також брали участь у конкурсі, пропонували інформаційне мовлення, але нас витіснили, тому що потрібна була культурно-освітня концепція. А раз так, то просимо повернути нам можливість взяти участь чесно у конкурсі». І так вони й кажуть — ми отримали листа від Незалежної асоціації мовників з такою вимогою.Про«неспортивну» поведінку каналу написала журналістська профспілка.

Чи знають про це глядачі каналу «112», яких щодня піднімають з вилами йти на Нацраду відстоювати свободу слова? Ні. Чи обурило це журналістську спільноту? Не чула. Журналісти збуджуються, коли конкретно когось із них торкнеться яка проблема — а так вони працюють беззавітно на власника, підстрибують, як він накаже, і не ризикують своїм місцем роботи зайвий раз. Але це — не журналістика. І я дуже переживаю за результати інформаційної війни в цих обставинах. В небезпеці й свобода слова, якою зараз, як цеглиною, власники каналів б’ють по голові опонента, так і сама Україна.

- Якщо все-таки говорити про шоу Шустера, на якому етапі сьогодні перебуває вирішення цього конфлікту?

- Ми отримуємо дуже багато звернень від громадськості через маніпуляції в ефірі Шустера. З приводу однієї з них у найпершому ефірі навіть дали попередження каналу, який є відповідальним за порушення закону в своєму ефірі. Як я вже казала, шоу йде далі, ніхто Савіка не закрив — отже вся параноя з цього приводу була штучною. Шкода, що деякі політики за право бувати в ефірі кинулися огульно звинувачувати нас у тому, чого ми не робили й не планували. Але поки слово політика буде відповідальним, мають сплинути десятиліття еволюції.

Якщо спитаєте мене про особисту точку зору, то я вважаю, що треба показувати всі думки й позиції. Саме думки й позиції, а не технологічні вкидування. Бо надавання можливості кремлівському технологу поширити свої месседжі через свій ефір (бо інші, російські, тут заборонені) — це не інша точка зору, а — сприяння ворогу. Це приниження для українців і розпалювання ворожнечі. В той час хтось поминав своїх синів і батьків, які загинули на війні, і могли ввімкнути й побачити такий ефір. Загинули й мирні люди. Месседж кремлівського технолога полягав у тому, щоби натравити сторони одна на одну. Такі дії заборонені нашими Законами й Конституцією. У даному разі це моя жорстка, але демократична позиція. Потрібно не лише підтримувати право говорити хто що хоче. Є ще й право людини отримувати безпечну інформацію, яка не принижує та не вбиває її, інформацію, що не отруєна, право на захист від інформаційних атак.

ПРО ЗЛІСНИХ ПРОВАЙДЕРІВ, ЯКІ ПОКАЗУЮТЬ РОСІЙСЬКІ КАНАЛИ, НАС ІНФОРМУЮТЬ ГРОМАДЯНИ

- Трансляція російських каналів залежить від кабельних провайдерів. Наскільки успішно Нацрада здатна впливати на них?

- Так, це залежало, в першу чергу, від провайдерів. Але коли ми почали боротьбу з ретрансляцією пропагандистських російських каналів, вони до нас прислухалися. Близько 99% провайдерів свідомо відключили пропагандистів з Кремля. Є окремі випадки, коли цього не ставалося. У Мелітополі був злісний порушник, який оголосив, що вимкнув російські канали, а сам тихцем їх показував. Глядачі самі виявили це — і справа завершилася в правоохоронних органах. Нещодавно така ж історія сталася в селі Чабани, тут неподалік. Та це поодинокі випадки. Кабельники працюють свідомо й самі проявляють ініціативу. Я щодня отримую у Фейсбуку повідомлення з сіл і містечок про провайдерів, які транслюють російські канали. Думки, вимоги, критичні зауваження — ми все ретельно аналізуємо й реагуємо.

- Однак в цілих районах, навіть у Запорізькій та Харківській областях, знайти українські канали велика проблема. Натомість російські йдуть наповну.

- Росіяни ж ведуть війну — провадять власну трансляцію через захоплені телевежі. Щойно захопили донецьку телевежу, російські технарі її відразу перемкнули на свої канали. А вона обслуговує велику територію, навіть там, де вже є можливість дивитися українські канали. Наприклад, я була в Сєлідово, де розташований один з найближчих до лінії фронту шпиталів. Там можна б ловити сигнал українських каналів з Артемівська. Але для цього треба, щоб кожен мешканець перенаправив свою супутникову тарілку. Для цього потрібно просто залізти до себе на дах і перелаштувати. Для цього потрібне звичайне просте — залізти до себе на дах і перелаштувати…

Також по кордону встановлені потужні російські передавачі, і вони «добивають» на велику територію. Не в можливостях Нацради цьому зарадити — але ми постійно шукаємо допомоги для тих органів, які відповідальні за цю роботу.

СВІТУ ТРЕБА РОЗПОВІДАТИ ПРО УКРАЇНУ. ЦЕ ПИТАННЯ НЕ ПРЕСТИЖУ, А НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

- Наскільки західна журналістика в принципі готова писати у гострому ключі про події в Україні? І наскільки динамічно відбувається зміна образу України?

- Я переконана, що зацікавлювати світ треба не через політиків, а через музикантів, художників, науковців, письменників, журналістів, бізнес і найважливіше — через молодь. Важлива зміна картинки. На Заході знають лише наше старше покоління чиновництва — зашорене, перелякане, без знання мови. А сьогодні я бачу, як потужно на міжнародних форумах виступає наша молодь. Потрібно, щоб у західних журналістів очі загорілися, коли вони бачать справжню Україну. Мало нам засмучуватися, що про нас не те розповідають — маємо зацікавити, спонукати західних колег відкрити тут, у нас, свої корпункти і писати, дивлячись на все власними очима, а не брати матеріали з московських ЗМІ. Їм треба доносити необхідність цього.

Так, справді для західної преси балансування є залізним правилом. Написавши негативну думку, її одразу балансують з позитивною. Часом цей баланс вихолощує проблему взагалі. І тут можна дискутувати, але є труднощі — демократія тому й стоїть сотні літ, що базується на чітких стандартах. Та варто сперечатися про деталі, в яких диявол і ховається. Багато західних колег вже самі починають розмову про те, що час потягнути носом той вітер нових змін у всьому світі, які варто зауважити, працюючи й аналізуючи ці зміни. Тонка грань між журналістикою й пропагандою досі не заявлена в жодних документах. А саме в цьому криється біда професії і відповідно, біда суспільств, обстріляних із телеекранів та радіоприймачів…Я представляю Україну в CDMSI — це Постійний комітет Ради Європи. Він виробляє стандарти в нашій професії по всій Європі. І нам треба бути не лише критиками, які нарікають, що це далеко від наших реалій, а самим брати в цьому процесі участь, адже ми визначилися зі своїм шляхом. Я бачу, як важко цього воза інерції зрушити з місця. По приїзді з першої сесії я одразу розіслала в наші відомства, які опікуються тою чи іншою темою по медіа, проекти документів і з проханням підключитися, дати свою оцінку, поради. Досі не отримала жодної відповіді. Я думаю, що це від незвички до роботи справжньої, а не бюрократичного відписування, особливо на листи англійською мовою…

- Отже, маємо таку картину, що українське суспільство також не готове до змін…

- Якраз суспільство таку заявку на зміни зробило. Ми маємо армію активних людей — волонтерів і громадських діячів, які постійно прагнуть вдосконалити систему. Мене намагалися спустити на землю, переконуючи, що відсоток цих людей мізерний. Та авторитетні мислителі кажуть, що достатньо 5-6% відсотків небайдужих громадян, щоби рухати зміни. Тому вважаю, що сьогодні ми творимо величезний новий світ. Маємо великий шанс. Я бачу, що навіть серед звичайних людей, які за інерцією піддаються загальній паніці, скуповують гречку й клянуть усіх, є зміни.

З іншого боку, є питання й до громадських діячів, що звикли ненавидіти всі влади. Махали шаблею вміло, але потім, коли їм запропонуєш: давайте тепер збудуємо… вони здуваються. Бо це той навик, який треба теж у собі виробити. Всі ці проблеми означають лише, що ми рухаємося. Не треба з розчаруванням сприймати речі, які не одразу змінилися, а просто далі робити свою роботу. Державна машина заржавіла навіки і сама не міняється. Вона перекроює людей. Вперше я колись зіштовхнулася з цим у парламенті. Я бачила багато молодих людей, які прийшли працювати у зацьовклий апарат — і буквально за короткий час ставали такими ж. В принципі, це проблема багатьох державних установ, і, чесно сказати, не лише пострадянських. Просто в інших країнах є правила, а у нас їх ще треба виробляти.

- Як це виправляти?

- Звільнити всіх підряд — це не вихід. Я взагалі вважаю хибним і шкідливим модний тренд тупо замінювати всіх старших людей на молодих. Серед старшого покоління є люди, що несуть у собі інституційні знання й здатні мінятися. Має бути розумний баланс і відсутність дискримінації.

- У Ваших виступах завше багато оптимізму. Не можу не попросити Вас про пораду, як українцям морально пережити всі ті напасті, що випали на нашу долю ?

- Я з друзями знімаю документальні фільми зараз про нас — солдатів, добровольців, лікарів, звичайних громадян, жінок і чоловіків усіх поколінь, усіх доль і біографій — всіх нас, хто живе в час війни і збирається перемогти все, що випаде на нашу долю. Нічого так не дає сили йти й боротися, як ці зустрічі в госпіталях, на вулиці, у військовій частині — ніщо так не підкріплює, коли повертаєшся, в рішучості змітати всю гидоту, яку ми розвели в своїм домі, й ту, що сіється на нас з-за північного паркана. Ніщо так не радує — як відчуття того, що це, нарешті, та Батьківщина, за яку варто не шкодувати життя свого — і це не книжкові слова. Як пережити напасті, що випали на нашу долю? На це питання мені добре відповіла психіатр, що витягає з контузій і післяфронтових жахів солдатів і їхні сім’ї в дніпропетровській клініці. Вона сказала спокійно: все, крім власної смерті, людина може пережити!

Що для цього треба? Пам’ятати, що крім життя ніщо не варте зусиль. Що крім життя вільного й гідного немає інших насолод. Що нам воно оплачене тими, хто в Небесну сотню пішов, не ставлячи собі цього запитання — «Як пережити напасть?» Воно оплачене тими, хто пішов на фронт — найкращими з наших людей. Це все не дає іншого вибору як — жити щиро, щедро й боронити це право для всіх.

Ольга Скороход

 

ОЛЬГА ГЕРАСИМ'ЮК: "Я ЩОДНЯ ОТРИМУЮ СКАРГИ НА ПРОВАЙДЕРІВ, ЯКІ ТРАНСЛЮЮТЬ РОСІЙСЬКІ КАНАЛИ"